
Одного разу Розі Хантінгтон-Вайтлі прогулювалась околицями Каракасу. Зимовий день у столиці Венесуели був сонячним і теплим, небо над головою блакитне, а все навколо зеленим – і настрій від цього у Розі був прекрасним. Усі перехожі здавались добрими і милими, а життя – безтурботним і красивим. Вона йшла своєю легкою ходою, нікуди не поспішаючи, і тихесенько наспівувала веселу мелодію. Раптом вона зупинилась. Вона й не могла пройти повз і не зупинитись – просто посеред тротуару сидів гарненький песик.





