Розі Хантінгтон-Уайтлі та чиновник

Одного разу Розі Хантінгтон-Уайтлі прибула до Молдови. Відразу з Кишинівського аеропорту вона поїхала до свого готелю. Водій таксі був не надто ввічливий, і увесь час заглядав на Розі у дзеркало заднього вигляду. А одного разу через це ледь аварію не спровокував. Тому він залишився без чайових.

А от молодий кремезний хлопець, який жваво заніс до номеру Розі всі її валізи, на чай отримав вдосталь. Номер був дорогий і доволі розкішний: відверто кажучи, Розі готувалась до гіршого, летячи до Молдови. Та багато часу на розглядання кімнати у неї не було. Розі Хантінгтон-Уайтлі швидко прийняла душ, переодяглась, спустилась ліфтом до низу і вже сиділа у новому таксі, що везло її по Кишиневу. Вона їхала до своєї давньої знайомої, яка працювала держслужбовцем в управлінні, що регулювало підприємницьку діяльність.

А поки Розі їхала, до будівлі управління заходив молодий чоловік невисокого зросту, весь вигляд якого показував впевненість. Маріан Снєгур був молодим молдовським підприємцем. Навіть не так: він був підприємцем-початківцем. Маріан щойно закінчив інститут, і лише починав своє велике плавання. Цілих 3 місяці після закінчення “вишу” він майже не виходив з дому. Навіть погуляти, навіть на вихідні. Більшість його вузівських товаришів за цей час вже встигли влаштуватись на роботу. Та Снєгур не поспішав. Протягом цих місяців він виношував ідею для власної справи та писав бізнес-план. Тепер бізнес-план був готовий, залишалось лише втілити його в життя. І цим Маріан займався останні 3 тижні. За цей час він встиг знайти партнерів, оформити доволі великий кредит, зібрати штат працівників, знайти і орендувати місце та закупитись першим товаром. Підприємець відкривав власний великий магазин. Єдине, чого поки не встиг Маріан – виробити документи на цю діяльність.

Саме з цією метою він входив до сірої адміністративної будівлі. Сьогодні був четвер, і це був вже третій візит молодого підприємця сюди. Маріан сподівався, що він зайде сюди востаннє, – та це було і необхідністю, оскільки на суботу було заплановано відкриття магазину. Він пройшов по сходам на другий поверх, почекав у черзі і увійшов до кабінету номер 27. Йому потрібно було всього два підписи. Подивившись на папери, повний спітнілий держслужбовець промовив:

- Ідіть до 43-го кабінету, без цього підпису діла не буде!

Маріан слухняно підкорився і пішов на четвертий поверх. Та людини, яка повинна була прийняти його, не було – вона захворіла, і буде лише завтра. Снєгур знову спустився у кабінет номер 27 поверх, зайшов до кабінету, і розповів чиновнику про відсутність його колеги з четвертого поверху.

- Нічим не можу допомогти. Приходьте завтра! А до мене тоді вже у понеділок – завтра мене не буде.

- Як у понеділок!? Я не можу в понеділок, в мене в суботу відкриття!.. – з досадою в голосі промовив Снєгур.

- Наступний! – крикнув чиновник, з нейтральним поглядом взявши слухавку телефону, і прийнявся до когось дзвонити.

- Як наступний? Це ж всього-то підпис, – Маріан нервовим різким ударом по столу поклав документ перед чиновником, після чого ще раз стукнув по ньому відкритою долонею, – всього один підпис, а у мене справа горить! Ви підпишете…

- …Нічим не можу допомогти, – байдуже відповів чиновник, – Алло, з’єднайте мене з бухгалтерією!

Маріан аж почервонів від злості, він відчував, що зараз вибухне. Як це так – через якогось впертого неприємного типа він втрачав шалені гроші і, що ще важливіше, довіру партнерів.

Але тут він побачив, як лице чиновника змінилося – замість байдужості на обличчі з’явилось чи то здивування, чи то захоплення. Справа у тому, що саме в цю мить до кімнати увійшла Роузі Хантінгтон-Уайтлі. Кімната, яка щойно здавалась мало освітленою та сірою, в очах чиновника відразу стала світлішою та комфортнішою. Очі Розі сяяли, а на губах була ледь помітна посмішка. Вона була одягнена яскраво і відрізнялась від усіх, хто був тут, чи приходив сюди. Чиновник аж вирівнявся у кріслі, коли побачив, що її погляд націлений на нього і вона прямує до його столу. Від цього погляду його моментально кинуло у піт, її краса змушувала його хвилюватись. Держслужбовцю потрібно було розслабитись – за звичкою, він опустив голову до долу, вдаючи заклопотаний вигляд. Чиновник узяв ручку, підсунув до себе бланк документу, що був найближче, і почав його розглядати та підписувати де потрібно. Розі підійшла до його столу і ніжним голосом запитала:

- Як мені знайти 28-й кабінет? Він десь тут?

Держслужбовець повільно закінчив підписувати документ, після чого поважно підняв голову і, намагаючись говорити рівно, промовив:

- Так, вам туди! Направо, у білі двері.

І поки чиновник проводжав своїм поглядом Розі, яка без поспіху плавною ходою йшла до дверей 28-го кабінету, радісний Маріан Снєгур з підписаними паперами вже виходив з душного кабінету. Тепер він все встигав і нікого не підводив – а це дуже тішило його.

Ось так Розі Хантінгтон-Уайтлі бореться з бюрократією.

Пригоди Розі Хантінгтон-Уайтлі

Опубліковано у Пригоди Розі Хантінгтон-Уайтлі | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

2 коментарі до Розі Хантінгтон-Уайтлі та чиновник

  1. extendedzero коментує:

    Класно. Посміхнуло. :-)

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>