Розі Хантінгтон-Уайтлі та Кендіс Свейнпол

Одного разу Розі Хантінгтон-Уайтлі та її колега-ангел Victoria’s Secret Кендіс Свейнпол зайшли пообідати до затишного ресторану в центрі Торонто. Тільки-но зайшовши до приміщення, дівчата відразу помітили найгарніший столик – він стояв біля великого світлого вікна прямо по центру зали, так, що з нього було видно усіх.

Розі та Кендіс глянули одна на одну, і наввипередки, цокаючи каблуками, помчали поміж столиків до цього місця – жартуючи, що хтось зараз зайде і обов’язково його займе. Та біля столика їх чекало розчарування у вигляді таблички “Зарезервовано”. Вони знову глянули одна на одну, щоправда тепер із сумом в очах.

Їх погляд тривав недовго, його перейняла на себе офіціантка, що з’явилась невідомо звідки, і посадила блондинок за сусіднім столиком.

- Що їстимемо? Давай знову замовимо щось велике, і хай люди дивуються, як в таких худеньких дівчаток влазить стільки їжі? – запитала Кендіс і засміялась.

- Це вже не оригінально, треба щось нове придумати, – сказала задумливо Розі, – наприклад, просити найменші порції – 30 грам одного блюда, 20 грам іншого і т.д.

- Хороша ідея!

Їх розмову мимоволі перервала дівчина років 17-ти, що різко підійшла до зарезервованого столика і сіла за нього. Вона розмовляла з кимось по телефону:

- Так, зарезервовано, сіла вже. То через скільки ти будеш? А тебе не вчили, що заставляти дівчат чекати невиховано?.. Та почекаю вже, що ж робити! Поспіши, і гарно підготуй, що ти мені маєш зараз сказати, бо я ОЙ ЯКА НЕДОВІРЛИВА!

Дівчина поклала слухавку на стіл і завмерла. Видно було, що сидіти тут самій їй незручно. Вона не знала, куди подіти руки, тому знову взяла свій телефон і почала водити пальцями по його екрану.

- А всьому виною нові технології, – перервала мовчання Кендіс, – от не вигадали б мобільних телефонів, він би не спізнився!

- Зате ті ж самі нові технології і в пригоді стають, – відповіла тихенько Розі, – дивись, вона залізла в Твіттер або Фейсбук, і вже чекати зовсім не нудно!

- Можливо й познайомилась з цим непунктуальним чуваком у Фейсбуці. У нього на сторінці було написано “захоплююсь літературою 19-го століття”, “вмію довести до оргазму 10-ма різними способами”, “переводжу бабусь через дорогу”, але жодного слова не було про те, що він періодично запізнюється на побачення і дівчатам доводиться сидіти самим у незручному становищі…

- І не написано, що він не опускає після себе стілець на унітазі, – підхопила Розі, – що у спадок від свого діда він отримав не тільки гроші, але й надзвичайно гучний храп; що фільми, які він любить найбільше – це ніякий не арт-хаус, а порно…

Дівчата зареготали майже в унісон своїми дзвінкими голосами. Вони засміялись так голосно, що люди з сусідніх столиків почали озиратись на них. І десь у цей час до ресторану увійшов герой їх розмови. Це був високий коренастий хлопець, на вигляд 20-ти років. Його погляд і зухвалий вираз обличчя говорили про його високу самооцінку. Дуже високу. Надто високу.

Хлопець підійшов до зарезервованого столика і сів біля дівчини. Розі та Кендіс тільки-но приготувались вислухати його виправдання, як до них підійшла офіціантка, і “ангели” почали робити замовлення.

Коли офіціантка пішла, щось було не так. “Не так” було із повітрям – в ньому відчувався неприємний запах сигаретного диму. Дівчата жодної миті не сумнівались, хто був джерелом диму. Кендіс повернулась до хлопця зі словами:

- Я перепрошую, але не могли б ви погасити свою сигарету?

- Ні, дякую! Мені і так добре, – відповів курець і з висока, із викликом втупив погляд в Кендіс.

- Але нам так не добре, – відповіла строгим тоном вона, – і взагалі, тут зала для некурящих.

- Ага, а ще я можу померти від раку легенів, і що далі?! – хлопець демонстративно смачно затягнувся і повільно випустив дим. Його супутниця винувато опустила погляд. Видно було, що їй ця ситуація неприємна.

А Розі, довго не думаючи, мовчки стала з-за столу і без поспіху, легкою ходою моделі, цокаючи каблуками, пішла через всю залу. Вона знайшла адміністратора, розповіла йому, хто така вона і хто така Кендіс, розповіла про хама в залі для некурящих та своє вміння писати в книгу скарг, після чого такою самою легкою ходою повернулась за свій столик.

Слідом за нею, ходою, яку тяжко назвати легкою, прийшли адміністратор та охоронець і попросили злісного курця покинути приміщення ресторану. Та перш ніж хлопець встиг хоч щось відповісти, з-за столу роздратовано піднялась його подруга, і з словами “Не дзвони мені більше!” пішла у напрямку дверей. За нею пішов і хлопець, вираз обличчя якого тепер не випромінював зухвалості.

- А ще, в його Фейсбуку не написано “мене кидають дівчата, тому що я веду себе як мудак”, – резюмувала Розі, – До-речі, столик звільнився. Пересядемо?

Так Розі Хантінгтон-Уайтлі бореться з курінням і хамством.

Пригоди Розі Хантінгтон-Вайтлі

Опубліковано у Пригоди Розі Хантінгтон-Уайтлі | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>