Розі Хантінгтон-Уайтлі та знайома мелодія

Одного разу Розі Хантінгтон-Вайтлі прогулювалась околицями Каракасу. Зимовий день у столиці Венесуели був сонячним і теплим, небо над головою блакитне, а все навколо зеленим – і настрій від цього у Розі був прекрасним. Усі перехожі здавались добрими і милими, а життя – безтурботним і красивим. Вона йшла своєю легкою ходою, нікуди не поспішаючи, і тихесенько наспівувала веселу мелодію. Раптом вона зупинилась. Вона й не могла пройти повз і не зупинитись – просто посеред тротуару сидів гарненький песик.

Еліас Мічела помітив Розі ще стоячи на пішохідному переході в очікуванні, поки світлофор змінить червоний колір на зелений, і дозволить йому перейти на інший бік вулиці. Це був молодий і доволі симпатичний чоловік віком 25 років, одягнений у стильні сірі штани та картату сорочку. Розі чекала на зелений колір світлофора поряд із ним. Але звернув увагу на неї він зовсім не завдяки її привабливій зовнішності (вона стояла збоку) – він почув, як чийсь дзвінкий голосочок неподалік наспівував дуже і дуже знайому мелодію. Еліасу стало цікаво, що за мелодія зазнала такої цікавої інтерпретації.

Коли засвітилось зелене світло, він йшов “зеброю” поряд із юною красунею, продовжуючи вслухатись у мелодію – аж поки пішохідний перехід не закінчився і не почався тротуар. Коли мелодія почала віддалятись, хлопець зрозумів, що повернув не туди. Тобто, повернув він саме туди, куди йому треба було йти, але зовсім не туди, куди він хотів іти зараз.

Що це за мелодія, яку вона співає?! Він багато разів її чув, але у її виконанні вона звучала якось по-іншому. Йому захотілось дізнатись, що це за мелодія. Чомусь, саме це здалось йому зараз важливим. Робота, на яку він поспішав, і так нікуди не подінеться, або, як говориться у відомій приказці про вовка, “не втече”. А тут може бути щось нове, щось цікаве. “Зрештою, – подумав він, – не часто я просто беру, і прямую за своїм бажанням. Чому б зараз не піти за ним!?”

І він, повернувши на 180 градусів, попрямував наздоганяти незнайомку, що продовжувала замріяно наспівувати мелодію і радіти життю.

Розі підійшла до песика. Він був без ознак приналежності якому-небудь господареві – тобто, без ремінця на шиї. Очевидно, це був бродячий песик. Хоча, бродячим він не встиг як слід побути, оскільки був ще зовсім маленьким. Цуцик був чистий, пухнастий і дуже милий. Він сидів собі на узбіччі тротуару та розглядав перехожих, що проходили повз нього. Розі присіла біля песика і почала його гладити. Він їй неабияк сподобався. Продовжуючи гладити, дівчина взяла його на руки, коли побачила над собою фігуру молодого чоловіка.

- Це ваш? – запитала Вона.

Еліас не зразу знайшовся, що відповісти. Але після короткої паузи все ж сказав, чомусь:

- Так, це мій

- Який він милий… Кажуть, собаки схожі на своїх хазяїв, – Вона вперла свій погляд у Еліаса, він тільки усміхнувся, – а ще кажуть, що люди, які їх заводять, ніколи не самотні – їм просто немає коли сумувати. Це правда?

З цими словами вона дала песика йому. Той почав облизувати Еліаса. Хлопцеві ніколи особливо не подобались собаки, але цей був дуже милий.

- Ну так, дійсно немає коли сумувати… Послухайте, хотів запитати. Ви щойно наспівували мелодію. Вона мені дуже знайома. Можете сказати, що це за пісня?

- Ось ця? – і Розі весело почала насвистувати пісеньку, – Це “Moves Like Jugger” Maroon 5. Любите її?

- І як я зразу не впізнав! Люблю звичайно! У вас гарно виходить наспівувати, – Еліас усміхнувся.

- Гарний смак! А ще й тварин любите! І симпатичний! Знахідка просто! А як песик називається?

- Песик? – хлопець на мить задумався, – Не повірите! Так і називається – Джаггер.

- Клас! Собака на ім’я Джаггер! – Розі підвелась на ноги, – Приємно було познайомитись, Джаггер! – вона легенько порухала лапку песика, що все ще знаходився на руках у Еліаса, імітуючи рукостискання, – І з вами, хазяїн Джаггера! Мушу йти. Щасти вам!

Вона пішла, продовжуючи наспівувати. Хлопець довго не міг відвести погляду від красуні, а коли вона зникла за рогом, подивився на собаку. Це був і дійсно гарний песик. А чому б не взяти, подумав він. Сумно ніколи не буде – приємній незнайомці чомусь хотілось вірити.

- Окей, Джаггер, будеш разом зі мною жити. Але одна умова: ти маєш “рухатись як Джаггер”! Зрозумів?

І Еліас із цуциком на руках, насвистуючи таку знайому і тепер вже відому йому мелодію, пішов у напрямку протилежному Розі.

Так Розі Хантінгтон-Уайтлі допомагає бездомним тваринам.

Пригоди Розі Хантінгтон-Вайтлі

Maroon 5 – Moves Like Jagger ft. Christina Aguilera (лінк)

Опубліковано у Пригоди Розі Хантінгтон-Уайтлі | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

3 коментарі до Розі Хантінгтон-Уайтлі та знайома мелодія

  1. Natalia коментує:

    позитивна пісенька. і оповідання теж )

  2. Пінґбек: Том Маккарті “Коли я був справжнім” | Блог Романа Голубовського

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>