Розі Хантінгтон-Уайтлі та номер телефону

Анна здивувалась, коли почула в трубці незнайомий голос. Голос був приємний і фліртував. Їй це подобалось – тим більше, що все частіше вона задумувалась про серйозні стосунки і одруження (а то все кар’єра і кар’єра).

Після кількох таких розмов, Анна дала згоду на побачення. Коли зустрілись, їй зразу сподобався хлопець. Такий активний, цікавий. Загалом, Анна не проти була, щоб побачення перекотилось із ресторану в її спальню. Та йому раптом хтось подзвонив, і він змушений був бігти – а шкода. Ну, що тут поробиш! Пішла додому і весь вечір думала про нього.

***

Томас прокинувся пізно. Як добре, що сьогодні не потрібно було нікуди йти. Голова з подушки підіймалась важко – жорстокий бодун. Він любив вечірки – любив знайомитись з новими людьми. Особливо з новими жінками. Він взагалі часто міняв жінок.

Деталей вчорашнього вечора Томас не пам’ятав – алкоголь таки дав своє. Вечірка – музика – алкоголь – танці – ще алкоголь – ще танці.

Раптом у Томаса на лиці з’явилась широка усмішка. Він заліз до кишені своїх штанів, знайшов там клаптик паперу з номером телефону, і усмішка стала ще ширшою. Яку ж красиву дівчину він вчора зустрів! Вона була не просто ідеалом жіночої краси – найдосконалішим, що творила колись природа. А найголовніше – Томас має її телефон.

Вперше за кілька років він хвилювався перед дзвінком дамі. Та голос на іншому боці був приємний. Після кількох дзвінків вони вирішили зустрітись. Томас запропонував найкращий ресторан.

***

Розі Хантінгтон-Уайтлі набрала номер телефону свого менеджера Майкла. Після кількох гудків почувся його приємний голос.

- Алло, Майкл, у тебе є телефон Анни? Дизайнера, з якою ти мене вчора знайомив?

- Вона не дала тобі візитку?

- Візитку не дала, не було. Записала свій номер телефону на серветці. Але у мене її немає.

- Розі, ну не можна бути такою розсіяною, – удавано батьківським тоном посварився Майкл.

- Та не розсіяна я! До мене вчора підійшов якийсь п’яний мачо. Енергійно приставав, ніяк відшити не могла – і, як на зло, нікого знайомого поблизу не було. От я й дала йому серветку із телефоном Анни, щоб відчепився. То що, скажеш мені номер нарешті?

- Секунду… Записуй…

***

За столиком Томас побачив невисоку дівчина. Обличчя було б навіть симпатичним, але широкі вилиці його псували. Груди у дівчини були доволі великі, але фігура якась незрозуміла – талія майже одного рівня зі стегнами, що робило її (фігуру) квадратною. Томас із сумом для себе резюмував, що про ідеал тут мова не йде. На жаль.

- Анна? – підійшов з удавано радісним виразом обличчя він.

- Так, привіт!

Поки вона розповідала про чудовий день і про те, як вчасно він вирішив витягнути її з робочої суєти, Томас думав, наскільки ж усе-таки відрізняється одна й та ж сама дівчина в залежності від ступеню сп’яніння. Раптом йому набридло, і він, під прикриттям телефонного дзвінка і дуже важливої термінової зустрічі, покинув ресторан.

Перед сном Томас довго думав про те, що сталось. А потім дав собі слово більше не пити. В усякому разі, багато.

Так Розі Хантінгтон-Уайтлі бореться з алкоголізмом.

Пригоди Розі Хантінгтон-Вайтлі

Опубліковано у Пригоди Розі Хантінгтон-Уайтлі | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>