Розі Хантінгтон-Уайтлі та злодій

Одного разу Розі Хантінгтон-Уайтлі йшла торговим кварталом Мехіко. Їй подобалась Мексика – вона відрізнялась від звичного для неї середовища. Люди тут були якісь зовсім інші – як зовнішньо, так і (наскільки можна було зрозуміти за тиждень перебування тут) внутрішньо. Мехіко нагадував Розі великий вулик, у якому всі кудись летять. Але замість бджолиного гудіння зі всіх закутків лунала іспанська мова.

Розі йшла тротуаром, оминаючи людей: всі поспішали. В руках вона тримала декілька рожевих пакунків – шоппінг, він і в Мехіко шоппінг. Сонце пекло увесь день, тому повітря було сильно нагрітим. Серед кольорів, що були навколо, чомусь переважав блідо-жовтий.

Недалеко від Розі, в одному напрямку із нею, йшла жінка середнього віку. Вона була невисокого зросту, з темним прямим волоссям і великими чорними очима, в яких було помітно втому. Це була Лаура Лінарес. Вона працювала нянею в одній доволі заможній сім’ї, і зараз поверталась додому після роботи. Лаура бавила дітей за гроші, своїх же залишала на маму.

Вона була втомлена від роботи і сонячної спеки, тому йшла, ледь переставляючи ноги. Раптом Лаура відчула, як щось дуже різко потягнуло її за сумку, а вже за мить вона спостерігала рухливі п’яти низькорослого чоловіка в потертому одязі, який втікав з її сумкою в руках. Лаура впала у відчай – в її пам’яті моментально пронеслись всі речі, що були в сумці – а це і документи, і ключі від двох домів, і гроші за останній тиждень роботи… Але вона була сильною жінкою, тому моментально зібралась і почала бігти за крадієм з криком: “Зупиніть злодія! Віддай сумку!”.

Почувши різкий звук жіночого крику, Розі обернулась поглянути, що сталось. Грабіжник біг у її напрямку. Він оббігав усіх перехожих, і тут, серед сірого натовпу однакових людей, його погляд пав на високу привабливу дівчину. Вона вся була одягнена у рожеве, і навіть пакунки, які вона тримала в руках (і як тільки їй вдавалось нести стільки всього!), були рожевими. Її шкіра, на відміну від перехожих, була світлою, – як і волосся, що моментально вирізняло її з натовпу. Злодій так захопився красивими рисами Розі, що на мить втратив пильність і зачепившись за перехожого, не втримав рівноваги і різко полетів на землю. Він впав за два метри перед Розі. На грабіжника зразу ж навалився дебелий перехожий, а збоку вже підбігали правоохоронці, підняті криком Лаури.

Розі недовго постояла, подивилась як жінка забирала свою сумку у злодія, як пояснювала все що сталось поліцейським, і як крадія-невдаху садили в машину правоохоронців. Постояла – і пішла далі.

Так Розі Хантінгтон Уайтлі захищає простих людей від злодіїв.

Пригоди Розі Хантінгтон-Уайтлі

Опубліковано у Пригоди Розі Хантінгтон-Уайтлі | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>