Розі Хантінгтон-Уайтлі та висотки

Одного разу Розі Хантінгтон-Уайтлі приймала участь у благодійному показі, що проводився у Сіднеї, Австралія. Оскільки вона була одним із організаторів шоу, на її відповідальності була також і концепція дійства. Разом з іншими дівчатами, залученими в організації, вона знаходилась на передостанньому поверсі хмарочосу – відбувалась нарада на тему візуального оформлення шоу. Вже близько двох годин тривав мозковий штурм, надворі стемніло, а результату, який би влаштовував усіх, так і не було.

- Йду, відпочину від вас, – сказала жартівливо Розі та вийшла з кабінету. Вона пройшла довгим коридором і вийшла на сходову клітку. Їй потрібно було придумати щось особливе для показу, який повинен був відбутись через два дні.

“Зателефоную-но я до Тома. Він художник, та і взагалі креативна людина – можливо у чомусь допоможе… Зрештою, новий голос після двох годин в одній компанії, мені буде тільки на користь.” – з такими думками Розі піднімалась по сходах – вона пройшла останній поверх і вийшла до дверей, які за логікою повинні були б служити виходом на дах будинку. Білявка взялась за клямку і спробувала відчинити двері. Вони не піддавались. Розі погримала-погримала, але без успіху.

- Та що ж таке! – вирвався злісний крик, і модель сіла на сходинках. “Ну й ладно, подзвоню звідси” – Розі почала шукати телефон у сумочці, та його ніде не було. “Ну правильно, ще й його забула у переговорній!” Знизу почулися кроки, і за мить спішною ходою по сходах піднімався чоловік в уніформі охоронця. Він був з ліхтариком, а збоку на поясі виглядала шкіряна кобура – у таких зазвичай носять зброю. Він зупинився перед Розі та суворим поглядом подивився на неї. Розі підняла свої гарні очі і по-дитячому винувато подивилась на охоронця. Пройшло кілька секунд і його суворий погляд перетворився на по-батьківському добрий, на губах з’явилась ледь помітна усмішка.

- Пане, а у вас є ключі від даху? – запитала Розі та кліпнула двічі своїми красивими очима.

- Так, є! Але… – він не встиг договорити, як білявка задала ще одне запитання:

- А телефон?

- Взагалі-то, не можна виходити на дах – тому і закрито! – Суворо сказав охоронець, – але якщо не на довго… Я почекаю тут, – він дістав з кишені телефон і дав його Розі, після чого пройшов до дверей і відчинив їх навстіж, жестом запрошуючи білявку.

Вийшовши на дах, Розі була вражена красою, що відкрилась перед нею. Зверху зоряне небо, а під ногами освітлене місто, попереду освітлені нічними вогнями води Сіднейської затоки. Вона витягнула з сумочки візитівку Тома і почала набирати номер. Через темряву доводилось спочатку підсвічувати телефоном, а тоді вже вводити цифри. Нарешті кнопка виклику була натиснена, і після недовгого очікування Розі почула зі слухавки “Алло?”.

***

Марк Брайс підіймався у ліфті не сам. Крім нього тут був чоловік років під 60, вже сивий і на вигляд інтелігентний. “Та якого біса! Кого мені соромитись? На кого мені звертати увагу!?” – подумав він і витягнув з внутрішньої кишені піджака блискучу флягу. Марк відкоркував її і зробив кілька ковтків. Віскі приємно – хоча, яке там приємно, як і будь який інший алкоголь – заходив у горло і майже моментально “давав у голову”. Інтелігентний мужчина подивився на Марка здивованим та осудливим поглядом.

- Щось не так? – випалив Марк.

Чоловік поспішно відвернувся і більше не повертав голову в сторону Марка. Двері ліфта відчинились і він вийшов. А Марк натиснув на кнопку останнього поверху і продовжив свою пиятику. Сьогодні життя для нього втратило сенс.

З роботи, на якій він працював майже 10 років, його звільнили. Зменшення штату і все таке – кого хвилює, його звільнили, і все тут. А повернувшись додому він застав дружину із незнайомим чоловіком. Та замість вибачатись, вона влаштувала скандал, обізвала Марка невдахою і заявила, що йде від нього. Чотири роки подружнього життя коту під хвіст. Марк задумався над словами екс-дружини, додав сюди своє безробіття, ставлення до життя, і вирішив, що вона права. Він дійсно невдаха і нічого не змінює у своєму житті. Поки дружина забирала свої речі, він сидів на кухні, думав та пив алкоголь. Дружина пішла, алкоголь закінчувався і Марк вирішив, що пора закінчувати з цим всім. З життям своїм невдалим, тобто.

І ось він у висотці, в якій – він вже був тут по роботі і знав – не зачинені двері на дах, піднімається ліфтом вгору. Так, двері дійсно не зачинені, і ось Марк вже на даху. Він підійшов до краю будинку і глянув униз. Від побаченої висоти по тілу пробігли мурашки. Він перехилив флягу і залпом допив все, що там залишалось. Тоді виліз на підвищення, яке повинно було захищати від випадкового випадання з даху, і морально готувався стрибати. Всього крок вперед… Один крок!

Але раптом у його кишені заграла музика – це дзвонив телефон. Ех, в таку-то мить, подумав Марк. Та якось автоматично підняв слухавку і підніс до вуха:

- Алло?

- Привіт, Том! Це Розі Хантінгтон-Уайтлі. Ти можеш говорити? Мені потрібна твоя допомога.

“Приїхали! Я такий невдаха, що навіть останній дзвінок у моєму житті – і то помилились номером!” Але жіночий голос з трубки був настільки милий, що Марку захотілось хоча б в останній виділений йому час побути не невдахою Марком, а Томом, до якого телефонує власниця такого приємного голосу.

- Так, слухаю. Чим можу допомогти?

- У нас через два дні шоу – те, про яке я тобі розповідала. У ньому має бути обіграна концепція життя. Ми тут з дівчатами вже дві години не можемо придумати чогось цікавого. Можливо, ти мені допоможеш? З чим у тебе асоціюється життя?

- Хм, – задумався Марк і подивився навколо. Навколо був нічний Сідней, – ти знаєш, Розі, я зараз стою на даху хмарочоса і бачу неймовірно красиву картину…

- Як дивно! Я теж стою на даху… Продовжуй!

- …а ще кілька секунд тому я стояв на цьому ж місці, і нічого красивого не бачив. Як по-різному можна дивитись на те саме! Не бачив цих зірок. Не бачив цих рухливих різнокольорових вогників від машинних фар. Не бачив усіх цих вікон. Не бачив кольорових відблисків на воді. – Марк зробив недовгу паузу і продовжив, – Життя – це те, що ми сприймаємо навколо; ті, кого ми любимо; те, що для нас важливо. Зрештою, ми приходимо в цей світ не просто так. Кожен з нас народжується для…

- Том, ти геній! – перервала його монолог Розі, – Дякую! Я придумала! Побачимось на показі! Цілую!

Розі поклала трубку, підбігла до охоронця, який чекав біля дверей, віддала йому телефон і поцілувала його в чоло.

Через два дні благочинний показ відбувся. А основною темою для початку розмов в кулуарах була оригінальність візуального оформлення шоу. Стіну позаду подіуму прикрашав величезний малюнок, що зображав вагітну жінку. Майбутня мама на малюнку сиділа на колінах, а її великий живіт доторкався до землі. Малюнок внизу живота плавно переходив в гардини, що утворювали прохід на подіум. Моделі виходили до публіки прямо з живота вагітної жінки. Таким чином було показано народження життя. Художник Том, що теж прийшов на показ, був дуже здивований, коли Розі Хантінгтон-Уайтлі підійшла до нього і почала його просто-таки розціловувати.

***

Після розмови з Розі Марк Брайс ще трохи постояв на краю даху. Постояв вже не тому, що хотів стрибати, а тому що “не кожен зможе ось так просто постояти перед прірвою! І який я після цього лузер?!”. А потім зліз з підвищення, сказав уголос “Ну й напився же я!”, і твердо вирішив змінити життя. Через два місяці він заснував власну компанію, через 5 місяців одружився на фотомоделі, а через два роки завів первістка. Звичайно, не завжди створена ним компанія процвітала, та і з дружиною конфліктів вистачало (навіть доволі серйозних), та бажання закінчити життя самогубством у Марка більше не виникало.

Так Розі Хантінгтон-Уайтлі бореться з суїцидами.

Пригоди Розі Хантінгтон-Уайтлі

Опубліковано у Пригоди Розі Хантінгтон-Уайтлі | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

3 коментарі до Розі Хантінгтон-Уайтлі та висотки

  1. ELECTRIC коментує:

    А в мене ще є ось pertus.in/pix/aj-zavstydalasya.html :)

  2. Оля коментує:

    Чудово! Мені дуже сподобалось, думала прочитаю перший абзац щоб зрозуміти про що і закрити сторінку, але не змогла відірватись поки не дочитала до самого кінця! Браво))

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>